Моринці - невеличке мальовниче село на Черкащині, Звенигородського району. Це направду гарне поселення має захоплюючу історію. Проте, окрім живописних краєвидів та життєдайної сили природи село Моринці славиться ще однією значущою особливістю - це земля, де народився, виріс і проживав славетний український Кобзар, батько нашої рідної мови - Тарас Григорович Шевченко. Село Моринці являється Національним заповідником, на теренах якого розташований музей Великого Кобзаря.

Особливості місця

Село Моринці, Черкаської області, увібрало в себе щедрість та доброту місцевих жителів, неповторні краєвиди та мальовничу живописну природу, саме ту, що надихала Тараса Шевченка творити.

Історія селища розпочалася ще з середини ХVII століття. Чимало легенд та переказів пов'язані з минулим Моринців. Саме тут проходив загін Максима Кривоноса під час визвольної війни. Також тут зупинялося військо Северина Наливайка. Село за всі роки існування було підпорядковане багатьом власникам: К. Виговському, княгині Яблоновській, Надії Енгельгард і звичайно ж Василю Енгельгарду. Село Моринці приховує чимало цікавих історій, зокрема й походження своєї назви - існує три версії: перша твердить, що жителями Моринців були переселенці від моря, друга, що місцеві займалися збиранням меду диких бджіл, а для цього морили їх, за що були прозвані морянами, ну і третя наголошує, що перші поселенці були знищені від чуми, яку в народі називали "мором". На території села Моринці навіть було виявлено поселення Черняхівської культури. Наче маленьке село, проте з якою історією.

Село Моринці - земля героїв. Це батьківщина Тараса Григоровича Шевченка, де він народився, зростав та написав свого першого вірша. Забути таку спадщину неможливо, тому у 1964 році до 150-річного ювілею з Дня народження Кобзаря було засновано хату-музей з інтер'єром тих часів, що приваблює туристів і на сьогодні. В музею можна побачити елементи повсякденного вжитку часів Тараса Григоровича, збережений посуд, тогочасний одяг, ткальний станок, збережені меблі, а на стіні однієї з зали музею висить величезний портрет Кобзаря, що саме цікаво, що в якому місці кімнати ви б не знаходилися - погляд Тараса Григоровича все одно буде наведений на вас. Неподалік музею розташована перлина етнографії - відтворена хата Тарасового дідуся Якима Івановича Бойка. Саме в ній у 1783 році народилася мати Кобзаря, тут пройшло її дитинство та юність, звідси ж вона вийшла заміж в Керелівку. І хата і подвір'я ніби непохитно зберегли увесь дух історії, що увібрали протягом років. Подвір'я огорожене виплетеним з лози парканом, неподалік розташована пасіка а біля хати цікава пам'ятка народної архітектури - надвірна комора. Потрапивши до хати Якима Бойка ви повністю поринаєте в оточення речей домашнього вжитку XVII століття. Тут вам і піч, і непохитні меблі, серед яких грушева лава, ослінчики, лежанка, дубовий стіл, маленька колиска, підвішана до стелі та елементи одягу - святковий виглядає зі скрині, а повсякденний розкладений на лаві. Тут як і в давнину в хаті витають пахощі чебрецю та м'яти. А в кутках висять ікони, прикрашені чорнобривцями. Тут ми можемо уявити, як Катерина, мати Кобзаря, в молитві зверталася до Господа, прошучи благословення та вдалого шлюбу з Григорієм Шевченком. Саме на цьому подвір'ї розстелився вишневий сад, де "...хрущі над вишнями гудуть..". Неподалік хати Якима Бойка, позаду музею розташована могила Катерини, матері Тараса Григоровича. На могилі рясно розкинула своє гілля калина.